Землі теперішньої Чернігівщини вже тисячу років тому назад були заселені сіверянами, одним з найбільших українських або руських племен. Літописець каже про них: „сідоша на Десні і на Сені і наркошася сівера“. Племя сіверянське займало увесь басейн Десни (окрім хіба її верхівця, де вже перебували кривичи); вододіл Сожа й Десни одділяв сіверянські селища од радимичів, вододіл Оки — од вятичів, а на сході Дніпро був гряпицею від полян. На південь сіверянські оселі доходили аж до-Сули, а далі вже був дикий степ. От як розселились сіверяне коло того часу, коли заснувалася київська держава, коли на Русь-Україну почало приходити християнство з Греції, — одже в X столітті.
Найдавнійший літописець, описуючи життя й побут українських племен, вихваляє найбільше полян, які жили в теперішній київській окрузі, а про сусід полянських, про деревлян, про радимичів, про вятичів і сіверян каже, що вони жили мов звірі по лісах, їли всяку нечисть, лаялись між собою поганими словами, не було в їх шлюбів по закону, а викрадали собі жінок на игрищах — змовившись хлопці з дівчатами. Треба сказати, що літописець — чернець, який на все дивився з погляду стро-
