доби. Не піддержаний народніми масами Виговський мусів утікати на правий беріг Дніпра, а на Лівобережжу знову запанувала Москва. Якийсь час правив лівобережними козаками полковник переяславський Яким Сомко, але на Чорній Раді під Ніжином в липні 1663 року козаки його скинули, а гетьманом обібрали Івана Бруховецького. якого піддержували запорожці й „чернь“ козацька, як називали тоді просте козацтво. Проти Сомка, котрого вважали проводирем старшинської партії, прості козаки були дуже обурені; його схопили, забили в кайдани, судили ніби за зраду і одрубали голову. Разом з Сомком страчено й ніжинського полковника Василя Золотаренка й ще кількох людей з старшини. Царський воєвода Великогагин піддержав Бруховецького і признав його од імени царя гетьманом.
Тимчасом Польша зробила ще одну спробу вернути собі лівобережну Україну. В падолисті 1663 року король Ян-Казимир переправився з військом через Дніпро коло містечка Ржищева й рушив на Сіверщину. По дорозі ляхи взяли Вороньків і Баришполь і дійшли до Остра. Козаки завзято обороняли місто, але поляки змусили їх виступити й одійти до Чернігова, а місто здалося на королівську ласку. З початком 1664 р. король рушив далі. Задержало його на кільки часу містечко Салтикова-Дівиця. Мешканці його уперто оборонялися, не вважаючи на сильне бомбардування й атаки польського війська. Зате ляхи коли добули містечко, то вирізали всю людність, не милуючи ні жінок, ні дітей. Усього загинуло коло десяти тисяч народу в цій різанині. Король дійшов до Глухова, спустошивши по дорозі майже увесь
