Сторінка:Дорошенко Д. Коротенька історія Чернігівщини (1918).pdf/18

16

Окрім документів, які могли свідчити про належність маєтків певним особам, комісари роспитували місцевих старожилів про межи маєтків і грунтів, а тоді вже затвержували за власниками показані в документах володіння. На підставі комісарських „листів“ власники одержували потім королівські універсали на маєтки. Окрім осіб „духовного стану“ і „сыновъ боярськихъ“ дістала землю й та частина людности, що призначена була для „замковои прислуги“ під назвою „козацкихъ корогвъ“. Кожний такий козак, що служив на своїм коні, одержував грунтової (садибної) землі „мѣры мѣрническои впрокъ шнуръ единъ“, а полевоі землі по чотирі „уволоки“. Решта землі була роздана польській шляхті, що понаїздила з глибини польської держави. Значні польські пани — магнати одержали дуже великі обшари землі, а менша братія, за протекцією магнатів одержувала маєтки середнього розміру. Чернігівщина й Новгород-Сіверщина склали одне воєводство Чернігівське, а Стародубщина одійшла до воєводства Смоленського. Понаїздило чимало польських урядовців, які й порозбірали адміністраційні посади в нових урядах. Разом з ними приїхали й представники католицької релігії — ксьондзи й ченці; єзуїти та домінікане. В Новгород-Сіверському й у Чернігові засновано було домініканські кляштори (манастирі). Разом з католицтвом заводили й унію, яко віру, до якої православні українці лехше могли б приставати. Старий Іллінський манастир у Чернігові перейшов до рук уніятів. З-поміж польських панів, які подіставали величезні маєтки, значнішими були Миколай Абрамович та Олександер Пісочинський. Першому належав цілий Мглин-