Сторінка:Дорошенко Д. Коротенька історія Чернігівщини (1918).pdf/13

11

одпали північно-східні її володіння і з них зложилися самостійні князівства: Рязанське, Муромське, Брянське, Курське, Трубчевське, Путивльське, Рильське, Новгород-Сіверське, так що властиве Чернігівське князівство в XIII віці складалося з самого тільки міста Чернігова й кількох сел. Сіверщина поділилася на кілька десятків дрібних князівств, які часто сварились і воювали між собою. Найгірше було те, що князі втягали в свої суперечки половців, і ті приходили й пустошили Сіверську землю. Іноді князі закладали між собою спілку і йшли походом на половців у степ, стараючись побити їх в самому їхньому гнізді. Особливо вславився своєю боротьбою князь переяславський, а пізніше великий князь київський Володимир Мономах. Йому вдалось на якийсь час зломити половецьку силу, але по його смерти (1125 р.) половці знову почали плюндрувати Переяславщину й Сіверщину. Року 1185 по весні князь Ігорь Новгород-Сіверський з сином Володимиром та з братаничем Святославом Рильським вибрались у похід на половців. По дорозі до їх прилучився ще князь Всеволод трубчевський і курський. Князі глибоко зайшли в степ, перейшли Донець і розбили передні ватаги половців. Але скоро їх оточили хмарою половецькі орди з усіх боків; три дні билися завзято сіверяне, але на кінці не видержали й кинулися тікати. Але половці більшу частину їх побили, а решту взяли у полон разом із князями. Ледве тільки пятнадцятьом воїнам з Ігоревого війська пощастило втікти на Русь і росказати про цей страшний погром сіверянського війська. Зажурилася вся Сіверщина, прочувши за таке нещастя. Як каже літопись, „возмятошеся