пами, об'являли навіть себе „намістниками Христовими“, а віру Христову почали де в чому по свойому поясняти. На ті пояснювання не пристали христіяне грецької Східньої імпериї і оголосили папу єретиком, одступником. Тоді папа оголосив і собі єретиком грецького патріярха (так єпископа царьгородського іменовали), і відтоді постало дві на̀різних Церкви: римська, католицька, і грецька, православна.
Велику силу над людьми і над цілими західними державами мав папа Римський, бо власті його підлягали — не тільки в духовних справах, але і в свіцьких, — усі народи католицькі. Навіть могутні королі, і ті не наважувалися навпроти папи ставати, бо як хто з них був йому неслухняний, то папа одлучав його і ввесь край од церкви. Тоді в церквах не бувало відправи, люде вмірали без сповіді, оставалися непоховані, діти нехрещені. Папу вважали за безгрішного, бо він, мовляв, не може помилятися і грішити: він заступник Христа на землі, а через те воля його так само свята, як і воля Божа.
Разом з папою дуже велику силу мало і все католицьке духовенство. Воно брало з усіх мирян десятину, се-б-то десяту частину з доходів, а само нічого не платило в казну, хоча мало великі маєтности, цілі округи земельні.
Духовенство не боялося і не слухалося світської власти, не хотіло знати ні законів в свойому краї, ні суду, а завело свій суд, який
