потім здійняти її. Ще раз домагалися, щоб Гус зрікся своїх думок і того, чому навчав инших. Гус, заплакавши гірко, звернувся до народу і сказав:
— Дивіться! Ці єпископи намагаються, щоб я зрікся; але я боюся це зробити, щоб не бути брехуном перед Богом і перед совістю своєю і щоб мене не зневажали ті, кого я навчав.
Тоді почалося ганебне видовище. Гуса обкидувано лайкою, але він мовчав. Йому дали до рук чашу, а потім узяли назад, кажучи: „О, проклятий Іудо, що покинув раду мира і радився з іудеями, оддай нам чашу визволення“.
Гус одказав:
— Не од вас я дістав благодать, і не ви її одберете у мене.
Потім здерли з нього одяг і на голову наділи, на глум, високу гостру шапку, зроблену з паперу, а на ній намальовано було чортів, що волочуть душу у пекло. Надіваючи, приказували:
— Доручаємо твою душу дияволові.
— А я, — сказав Гус, — віддаю свою душу Христові. Христос, — додав він, — носив ще тяжчий терновий вінець; а я, бідний грішник, з покорою перетерплю сей ганебний, але легчий вінець, — і він показав на свою шапку.
Позбавивши Гуса священицького чину, єпископи та инші люде, що вважали себе за побожних христіян, умили, як Пилат той, руки і віддали
