таке, чого в них не було написано. Гус почав доводити, що він такого не говорив, у чому його винуватять, але усі загукали на нього:
— Покинь свої викрути; кажи просто: так, чи ні?
Гус зачав говорити, що такої, як він, думки і Отці церкви.
— Покинь Отців, — кричали, — їм тут немає чого робити!
Бачучи, що не дають говорити, Гус замовк.
— А, ти мовчиш, — ну, то, значить, віриш у свою єретицьку науку!
Допитували оттак Гуса ще двічі. За третім разом на засіданню був і імператор. Гусові, як і перше, не давали до-ладу одповідати. Собор вже наперед порішив, що з Гусом зробити. Але імператорові стидно було, що він зламав своє слово, давши обіцянку не чіпати Гуса. Нарешті він і члени собора згодилися дарувати йому життя, коли він зречеться всього того, що писав і говорив, і признає себе покірним сином католицької церкви. Але Гус на те одказав:
— Я прийшов сюди на те, щоб собор довів мені, де і в чому я помиляюся; нехай мені покажуть і доведуть, але нехай не примушують зрікатися того, чого я ніколи не говорив.
Коли на нього знову накинулися і зачали йому дорікати, він їм одповів:
— Я стою перед Божим судом. Він мене розсудить і воздасть кожному, хто чого заслужив.
