слухали, то ніби-то давав коленому по червонцеві. Хоч це була видима брехня, але ворогам Гусовим було цього доволі. Схопили вони Гуса і повели попереду всього на суд до кардиналів.
— Ми хочемо од тебе почути, що ти скажеш про всякі єретицькі науки, які ти шириш у Празі.
Гус з повагою, але твердо одказав:
— Я скоріше готовий умерти, а-ніж обстоювати неправду, коли знаю, що то неправда. Я приїхав сюди по своїй охоті. Коли мені доведуть, що я помиляюся, я готовий покірливо признатися, що я помилявся.
Кардинали нічого йому на те не одказали, а Гуса завезли у монастир, на Констанцькому озері, на островці, і зачинили в темну, смердючу, вохку тюрму.
Тим часом приїхав в Коистанц Сигизмунд. Почувши, що зроблено з Гусом, він зразу був тяжко розгнівався і сказав зараз Гуса пустити, але хитрі єпископи та кардинали зачали його умовляти, що обіцянки єретикові можна й не додержувати. Та коли король зачав на них гримати, то вони його налякали тим, що собору не буде. Сигизмунд того злякався і спершу сказав їм, що нехай роблять, як знають, а згодом і сам ще намовляв їх проти Гуса.
Як раз саме тоді з папою Іваном XXIII лучилася пригода: передчуваючи, що собор його скине та ще й судитиме до того, він, передягнутий за конюха, втік. За ним втікла і варта його, що вартувала Гуса.
