буде 30 літ, щоб очистити го́род от гріхів, якими зараз його каляють.
Сидячи в Констанці, Гус мало коли виходив навіть на вулицю; він сидів та писав. Написав він про реформу церкви (які зміни в ній треба завести на краще), маючи думку прочитати своє писання на соборі. Доволі було глянути йому на якого-будь з прибулих на собор духовних, щоб зрозуміти головну причину того, що, немов робак, католицький світ точило.
— Як далеко одійшли ці пастирі, — писав він, — од того шляху, який показав нам Христос! Замісто того, щоб жити просто та смиренно, вони владають землею, вони хочуть підклонити собі навіть королів. Хто подумає, що оці, у сріблі та злоті, пани, — ученики Роспятого? Скільки часу їм треба, щоб забути про свої клятьби? Вони не можуть бачити жінки без нечистих помислів; вони забувають про людей, а які й про Бога… А хто тому винен? На всій вині — Рим: він продає віру і церкву. Народ гине, і ми всі винні в тому, — ми повинні вести його до життя, а не на смерть!
Як би то Гусові довелося було прочитати на соборі ці дорогиї слова! Але Гус не знав того, що на нього кує те пишне панство, у сріблі та злоті. Треба було видумати приключку якусь, щоб Гуса позбавити волі. І от — пустили у го́роді поголоску, що ніби-то Гус, заховавшися на возі з сіном, хотів утікти з го́рода, що ніби то він ходив по го́роді та промовляв, а щоб його охотніше
