неодмінно йти поруч з ділом. „Даремно думають, — говорив Гус в одному каза̀нні, — що скоріше можна заслужити розгрішення гріхів, ставлячи церкви, ніж як помагати бідним…. Лучче дати шага на Боже діло за життя, а-ніж лишити в духовниці священникам стільки золота, що їм можна було-б засипати провалля між небом та землею“.
Тяжко ганьбив Гус духовенство за одлучення людей од церкви, без міри і без потреби, і радив йому попереду одлучити самих себе од гріхів та поганих вчинків. Доставалося од нього і тим, що продавали індульгенції, та хижим ченцям, які „з дозволу, чи без дозволу, об'являють якісь нечувані празники, вигадують чуда́, грабують бідний люд і руйнують церкву Христову“. На здогад папи та старшого духовенства він говорив: „Христос заборонив своїм ученикам всяку мирянську власть; але слова його забуто з того часу, як імператор Констянтин дав папі царство… Багатство отруїло і зіпсувало церкву. Звідки пішли войни, одлучення, сварки між папами та єпископами? Собаки гризуться з-за кістки. Одніміть кістку — і мир знову настане“…
Народ залюбки слухав Гуса, вороже ж духовенство ще не насмілювалося виступати проти нього, бо знало, що за нього держить руку архиєпископ і король. Королева ж навіть призначила його духовником своїм.
Не з меньшою завзятістю брався Гус до того, щоб викорінити народні забобони. Він розумів,
