жінок, навмисне оселилося поблизу Віфліємської каплиці. На щастя його в Прагу прислано було нового архиєпископа, ще не старого, на призвіще Збинека. Новий сей архиєпископ дуже мало тямив в богословських справах, а був добрим воякою. Мечем він орудував лучче, як хрестом, і, говорили про нього шуткуючи, що до азбуки він узявся тільки тоді, як призначено його архиєпископом. Збинек був добрий до Гуса. Він наложив на нього дуже важний обовязок — говорити казання духовенству, просив, крім того, сповіщати його про всякий нелад в духовному житті, який він тільки запримітить.
Тепер Гус став виступати ще сміливіше. Слава його так зросла, що навіть вороги з повагою про нього говорили. Він жив життям святого: морив себе постами та ночами без сну, поводився бездоганно; про власну користь він мало думав і нічого не брав за треби, а також не приймав жадних подарунків та приносин. Він наче не знав втоми: по всяк час розважав людей, говорив казання і писав. В казаннях і промовах своїх не милував духовних особ; траплялося, що ганьбив і свого покровителя архиєпископа, коли було за що....
Карав словами він жорстоко і немилосердно. Він говорив, що духовенство високо занадто ставить себе проти людей, ганяється за тим, щоб на вищий ступінь зіпястися; що воно користолюбне і зажерливе. В промовах він не чіпав зовсім віри, — він тільки говорив, що віра мусить
