в своєму королівстві, і з властолюбним католицьким духовенством, особливо з архиєпископом. Він не тільки дав дозвіл Гусові засновати каплицю, але здобув на те ще й згоду архиєпископа. Дуже не до вподоби були чешські казання німецьким профессорам та попам, але нічого вони не могли проти того подіяти. Скоро в каплиці з'явилися дуже красномовні пан-отці, але ні один з них не здобув такої слави і поваги, як Іван Гус.
Уже в одній з своїх найперших промов Гус сміливо виступив проти заходів папи римського і признався, що він тяжко досі помилявся, вважаючи папу за безгрішну людину. „Але, — казав Гус, — я й самого себе вважав за дуже хорошу людину, поки не обзнайомився, як слід, із писанієм“.
Велику вагу мали такі казання для тодішньої Праги. Але Гус не одразу виступив дуже гостро проти католицтва: спочатку він піклувався про те, щоб самому кращим, доскональнішим стати, перемінити на лучче своє власне життя, а потім тільки він виступив вже проти негарних вчинків духовенства і мав надію, що воно, дивлячись на нього, й собі почне по кращому жити і од поганого одвикати. І тільки в останні роки життя свого він з жалем побачив, що надії його були марні.
Слава Гуса, яко сміливого розумного промовника, все більшала і зростала, і слухачі так були задоволені з нього, що багато, особливо
