то йому і в думці не було про ті реформи церковні (новий лад), за які він згодом життям своїм заплатив. Навпаки, він вірив тоді у всякі забобони і одного разу навіть оддав був за сповідь останні чотири шаги, аби тільки купити розрішенне гріхів. „Того дня, — згадував опісля Гус, — я купив індульгенцію, але за те мені довелося потім на самому черствому хлібові бути“. І згодом він прилюдно сам себе ганьбив за колишні забобони свої. „Коли я був ще дуже молодий і духом і розумом, — писав він в одній своїй книзі, — я вірив в забобони; але урозумівши писаніє, я зрозумів своє безумство“.
Коли Гус висвятився на попа, в його голові уже склалося тверде бажання просвіщати народ та виявити перед усіма неправду і обманства католицького духовенства. В той час уже і народ починав на духовенство нарікати; навіть між попами були такі, що оглядаючися на всі боки, папські індульгенції дурним обманством звали. А пражські горожане вже голосно вимагали, щоб казання в церквах говорено не тільки по латинському та по німецькому, а й в рідній їх мові — чешській. От се власне домагання і навіяло Гусові думку засновати Віфлеємську каплицю, де б можна було говорити казання тільки по чешському.
Чешським королем тоді був Вацлав, правдивий чех, який завзято воював і з німцями
