ховано Шевченка на Чернечій горі, а над ним насипано високу могилу. На тій могилі стоїть височенний хрест. «Так, брате! — казав протієрей Мацкевич, печатаючи прах Шевченка: — вийшло так, як ти бажав: ти хотів жити у Каневі, то й живи до кінця віку. Шануй же наш город, Україно! У нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут на найвищій горі Дніпровій упокоїться прах його, і як на горі Голгофі видно було хрест Господень з усього Єрусалиму та Іудеї, так само видно буде хрест його, — видно його буде й по цей і по той бік нашого славного Дніпра!»
Могилу Тарасову згодом гарно опоряджено, поставлено коло неї хатку, засаджено садочок, і що літа Божого туди приїздять тисячі людей, щоб поклонитися прахові великаго учителя, «апостола правди та науки».
Багато є й було визначих письменників у нас на Вкраїні, але ніхто такої славі не зажив, як Шевченко, що знають і поважають його не тільки у нас, але й по всій славянщині та скрізь по заграницях. Через що ж то воно так?
Найголовніше, через що Шевченка так поважають люди, це те, що він поет щиро народній. Він сам вийшов з-під убогої
