щоб купити невеличкий ґрунт собі. «У Петербурзі я оставатись не можу, — він мене задушить», — писав тоді Шевченко. Нарешті родич його, Варфоломей Шевченко, вибрав такий куточок коло Канева на горі, і Тарас Григорович послав гроші за землю. Але не довелося йому спочити на тій горі за життя, а вже аж по смерти…
Пробуваючи на Україні, Шевченко просив приятелів, щоб одружили його, бо «обісіло» йому бурлаковати, бо нема з ким сісти — хліба ззісти»:
Сиди один в холодній хаті,
Нема з ким тихо розмовляти
А-ні порадитись… Нема!
А-нікогісінько нема.
За жінку хотів він узяти дівчину простого роду працьовиту, чепурну. Коли родич його, Варфоломей, радив йому посватати одну панночку, він одписав: «дякую за раду, але ти забув, — а це ти добре знаєш, — що я й тілом і душею син і рідний брат нашого безщасного народу. Та й що в моїй мушицькій хаті робитиме та «одукована панночка? Сама з нудьги загине і міні життя вкоротить». Тим часом у Петербурзі наглядів Шевченко дівчину Ликеру Полусмакову, панську крепачку; вона йому вподобалася. Вже от-от були б вони побралися, як враз виявилося, що Ликера іде за нього не з любови, а тільки через те, що «кажуть, що він багатий». Шев-
