він на засланні дуже довго — десять літ, і які він муки терпів, про те не можна словами вимовити. Мучився він і од солдатської служби — од тих муштрів «словесности», життя у брудній, гнилій казармі, од нудьги і туги за рідним краєм і людьми. Але це було ще не найгірше…
Найтяжча кара була для нього те, що не давали йому писати і малювати. «Дивитися на щось і не сміти малювати — це така мука!» — згадував Шевченко пізніше про той час. — «Як би міні можна було хоч малювати, то я не нудив би і в сірій шинелі, аж поки не дотяг би до могили». А як тяжко було йому од того, що не давали йому викладати свої думи хоч на папері, знати ось з яких слів його:
Міні легшає в неволі,
Як я їх (вірші) складаю:
З-за Дніпра мов далекого
Слова прилітають
І стеляться на папері,
Плачучи, сміючись.
Мов ті діти, і радують
Мою сіру душу,
Убогую. Любо міні,
Любо міні з ними!
«Майбудь, правда, шо я мало терпів в свойому житті, — писав він тоді, — і ті давніші страждання проти теперешніх — були дитячі сльози». І от хоч як поетові не давали писати, він все-таки крадькома
