Цю сторінку схвалено
Тож поможи йому й так оновитись.
Вибач на голос слабий та нїкчемний!
ЛЕРЕНЦ.
I. До рідного краю.
О, краю мій, засуджений на горе!
Що жде тебе? Чи відаєш же ти?
Який твій шлях ? Хто згине, хто поборе?
Де візьмеш сил до цїли твердо йти?
А може й те, що ти не маєш цїли,
Позбув ся щастя давних мрій,
Та дожидаєш байдуже могили —
Від мук спочити у землї сирій?
Нї, ще живі твої надїї красні;
Ти прагнеш волї, сьвітла, боротьби;
Але твій син дратує рани власні,
Про рідний край нема йому журби!
II. Доля.
Їх коханнє з'єднало до купи,
Повело спільним шляхом обох:
З людським лихом вони пішли битись у двох, —
Лягли рядом їх мучені трупи.
Вони стяг підняли осоружний катам
І за те ось тепер в домовинї,
Та нїколи їх смерть не розлучить і там:
Вік лежати-муть разом як нинї.