Цю сторінку схвалено
Ти — тварюка безсловесна,
Я-ж — буцїм мовляча.
Надїлив мене Бог даром
Вільного висказу:
Не завидуй: колиб знав ти
Ту гірку образу,
Ту насьмішку, те знущаннє…
Самісїнька слава…
Що зроблю я, меч піднявши
В імя свого права,
Коли ще не вспів махнути,
А вже є щербина…
Який вжиток чи пожиток
Мати-ме людина
З того плугу, що буряну
Не видере в полї,
А зоставить з корінцями
Рости на роздолї?
Добрі жнива уродять ся
На такім оранню!…
Не зазнати кінця-краю
Журбі-безталанню.
Закипить у грудях часом,
Ремство збурить душу,
Але швидко пал примерхне,
Нишком терпіть мушу.
Завваж ганьбу, завваж сором:
Як дар божий мати,
Найдорожший дар розмови,
А весь вік мовчати!