Цю сторінку схвалено
Що над нами стоїть здавна
Якимсь лютим катом,
Що нас пхнула на шмат лану, —
Нудись над тим шматом!
Рушай, друже, борозною,
Доки служить сила,
Доки доля серед поля
Обох не скосила.
Тягни дужше, хай лягає
За скибою скиба
Та напєть ся поту-крови,
Щоб нам дати хлїба.
Не жури ся, вірний воле,
Не здихай все важше:
Тяжко в плузї вік ходити,
Тай менї не красше.
Як ти, друже, очий вгору
Звести не посьмію:
Одібрали в мене небо
Та сьвяту надїю,
Одібрали живосилом
Свої-ж брати-дуки;
Земля чорна не зна жалю, —
Що їй наші муки?
Тільки жде, щоб з ніг звалити,
Жде скорійш пожерти;
Сількісь, — може трохи легше
Буде хоть по смерти.
Нїгде однак правди дїти —
У нас різна вдача: