Цю сторінку схвалено
|
|
II.
Знову сонце, зелень, квіти,
Пташечки з піснями:
Слїзми втїхи плачуть віти;
Запахло садами.
Зацьвіло в діброві, в полї, —
Не бажав би й раю…
Чом же ти не маєш долї,
Не цьвітеш, мій краю?
III.
Промінєм сріблястим сипле місяченко,
На сади зелені, поля та долини;
Попід самим небом, ген-ген далеченько,
Ледке-ледве мріють снїгові вершини.
Все кругом затихло, спить сном нерозбудним;
Часи проминають — нам байдуже в догін;
Тільки як притисне житєм надто трудним,
Сонну тишу зрушить рвучий душу стогін.
Я стою, нїмую… Гори розпростерли
Тїнь свою ласкаву над дрімучим краєм…
О, збуди нас, Боже, поки ще не вмерли;
Відживи нас швидше, бо ми умираєм!
