Цю сторінку схвалено
Через силу мій друг на прощання
Свою руку до мене простяг.
Та не вспів я руки його взяти
Перед тим, як він кровю істїк…
Бо рушницю прийшлось набивати.
Прощавай, друже милий, на вік!
АДА КРІСТЕН.
Нас мордують однакові муки,
Гнїтить душу однаковий жаль;
Ось чого, друже милий мій, руки
Простягаю до тебе я в даль.
Не легку перейшли ми дорогу,
Потомились, пристали давно;
Одному ми молили ся Богу,
Ми гадали з тобою одно.
Хай крутом оточає нас зрада,
Ми останемось певні всьому;
Перед ідолом лазить громада, —
Ми не будем кадити йому!