З раннього ранку до пізньої ночи
Пекло та грюк…
Прагнуть покою натружені очи,
Слїпнуть від мук.
Перед машиною хочеть ся впасти,
Крикнуть: „Спинись!“
Нї, нам судило ся тут і пропасти,
Де нї піткнись!
Годїж, колеса, отак грюкотїти!
Плечі і спина — все тїло щемить.
Хай оддихнуть лиш знесилені дїти,
Збудуть ся пекла на мить!
Хай після труду зберуть ся до купи, —
Дїтям так любо в гуртї погулять;
Братні взаємини може сї трупи
Сьвіжим струмцем оживлять!
Годї знущатись над дїтьми невинними!
Хай промисловий наш рух
Їх поробив уже змалку машинами,
Людський понївечив дух:
Та не охопить узькими обсягами…
Сьвітло нового життя
Ярко засьвітить над тими нетягами,
Збудить нові почуття.
І зрозуміють усї до останнього,
Що не машини вони,
