Цю сторінку схвалено
БЕНЕДІКТОВ.
В тихім повітрячка чистого лескотї
Все менї поступ твій милий вчуваєть ся;
Білої хвилоньки в морському плескотї
Перс твоїх хвиля неначе здимаєть ся.
В шелестї нїжнім гнучкої тополеньки
Марить ся шепіт твій любий, живісїнький;
В цїлому сьвітї не знаю доленьки,
Крім тебе, друже, коханий, однїсїнький!
Ти моє сонце, південне промїннячко,
Місяць осріблений, зірка тихесенька,
Ти — моя радість і горе-болїннячко,
Ранок мій ясний і нічка темнесенька!
МИХАЙЛОВ-ШЕЛЛЕР.
Хай люди бють ся між собою,
А ростич з нуждою ростуть, —
Засьвітить сонце над тобою,
Любов і брацтво розцьвітуть.
Так тїшуть змучену людину…
Слова… самісїнькі слова…
Бо справдї бачиш різанину,
Від слїз дуріє голова.
