бажала свого кандидата, друга його проганяла, лаяла, штовхала, валила на землю й навіть била. Верх був тіі партіі, яка була дужча й побивала своіх супротивників. Не раз було так, що навіть куріні було руйновано, а кандидати мусили тікати з Січі, щоб забезпечити собі життя.
У 1750 році бійка йшла навіть у самій церкві. Частина товариства ухвалила за осаула Клима Щербинівського, дала йому осаульську палицю, ввела в церкву і поставила в осаульському станку. Але друга частина козаків вибрала Івана Третяка і теж повела в церкву, де під той час вже й правилася вечерня. Побачивши Клима на осаульському місці, вороги його випхнули з станка і, поставивши там Третяка, почали бити „смертельно“ Клима і кровию його залили церковну підлогу. Старший ієромонах признав потрібним запечатати після цього на який час церкву. Насильство над Климом стало причиною до загальноі бійки між товариством, і ця бійка тяглася цілих три дні. Бурхливі були й ради 1759 та 1768 років. Про заколот 1759 р. стало відомо цариці Єлизаветі, й вона мусила з цього приводу висловити своє незавдоволення, наслідком якого було те, шо на другий рік (1760-й) просте товариство навіть не приймало участи у виборах старшини, а робили це тілько курінні отамани та найповажнійші козаки. Що до ради 1768 р., то вона була настілько бурхлива, що навіть такий впливовий кошовий, як Петро Калниш, мусив тікати з Січі, передягнувшись у чернечу одежу.
В. Степовий.
Коротенька замітка в № 263 Ради 1911 р. — за украінський гурток „Кобзарь“ у Москві — кінчалася бажанням, щоб „артисти гуртка „Кобзарь“ по змозі знайомили слухачів своіх з творчістю наших композиторів молодшоі генераціі“.
Одним з таких талановитих молодих композиторів можно вважати Я. С. Степового, творам якого був присвячений в „Кобзарі“ концерт 28-го декабря. Сама думка за цей концерт цілком належала голові гуртка І. А. Алчевському, відомому видатному співцеві Московськоі Імператорськоі Опери. Молодого композитора було закликано з Петербургу. До програми концерта було введено найкращі твори Степового за для співу, закликано було найкращі сили Московських оперних театрів. Меццо-сопрано Калінович, з дуж гарним музикальним почуттям виконала ніжну колискову пісню „Місяць ясненький“ (на слова Лесі Украінки), бас Павловський виконав дуже гарно кільки №№, з яких найбільше вражіння, глибоке й чуле, зробили „Ой поля“ (на слова Кониського). Баритон Томашевський дуже артистично виконав „Із за гаю сонце сходить“. Не мало успіху випало на долю сопрано Д-ки Калиновськоі, яка співала одні з найкращих творів Степового — „Скоро сонце засміється“ й „Не беріть із зеленого лугу верби“. Ці речі, а також дует Алчевського й Томашевського „Не цвітуть квітки зимою“, та „Ой поля“ зробили на слухачів найглибше вражіння.
Яків Степанович Степовий — учень петербурзькоі консерваторіі і завше дуже щиро ставився до украінських петербургських гуртків.
