Сторінка:Дніпрові хвилі. №1 (1912).djvu/7

Ця сторінка вичитана

№ 1

7

 — Та я уже й був у нього.

 — Ну, що ж він тобі сказав?

 — Що він міні сказав? Чудне сказав... Ти, каже, хлопче, не чим инчим не можеш вилічитись, як горілкою: коли тільки іхатимиш повз корчми, ніколи іі не минай. От що він міні сказав! Чудний лікарь!

 —  Чисто що чудний!... Ну, як що він тобі справді таке сказав, то підвертай уже до корчми...

.....Уже зовсім стемніло, коли ми, покинувши приязну корчму, рушили далі в дорогу. Переїхавши брідьма камьянисто-піскувате дно річки Вовчих вод, ми зразу опинились у слобідці Гнидиній і тут знов побігли по широкому шляху, по обох боках якого скрізь тягнулись біленькі, чисті і чепурні мужичі хатки, складяні із так званого лимпачу, себ-то необпаляноі, на половину з соломою, на половину з землею, цегли і з верх цегли гарно побіляні крейдою, а знизу, по призьбі, підведяні жовто-гарячою глиною.

 — Ну, як же тепер твій живіт?

 — Е, тепер так, що хоч до Москви, або ще й дальше Москви. Одно слово, зовсім байделе.

 — Тобі байделе, а ось міні так лихо.

 — Через що вам лихо?

 — Через пропасницю, або хиндю, що уже кілька день сидить у мене у середині і ніяк я іі не вижену звідтіля.

 — Через пропасницю? Хі, од пропасниці я таке слово знаю, що як тільки його скажете, так тут ій і капець; завтра ж, або після-завтра ій і амінь.

 — А яке ж ти там слово знаєш таке?

 — Треба девьять раз під ряд, не оддихаючи, прочитати слова: „Ішов чоловік на святу неділю та

найшов девьять лошаків, із девьяти стало вісім, із вісьми сім, із сіми шість, із шісти пьять, із пьяти чотирі, із чотирьох три, із трьох два, із двох один, із одного ні одного; як у того чоловіка не стало лошаків, так щоб у раба божого (Дмитра, чи кого там инчого) не стало болісті. Дай, Боже, рабу божому жовту кість та червоноє мнясо.

 — Так ти, бачу, знаючий чоловік.

 — Та де що розумію... Ось тут богдаровський пан та усе ізде щоліта на теплі води кота із живота виганяти, а як би він міні дав грошей карбованця три, то я б йому скорійше, ніж ті теплі води, вигнав того кота. Так би одразу і занявчав! У нього ще, кажуть, і ремонтис єсть у нозі; і супроти того я знаю ліки, аби б тільки до тих трьох карбованців та ще карбованців пьять додав.

 — А що ж то воно за кіт такий? Чи не катар?

Та, може, й катар, як по-панському казать, а по-нашому кіт у животі.

 — А ремонтис?

 — Ремонтис — це така хвороба, що од неі руки та ноги корчить.

 — А які ж супроти нього ліки єсть?

 — Спершу всього заплатити міні три карбованця грошей. Це перші ліки, а далі я уже знайду, як треба діло робить.

 — Чому ж ти не дійдеш з твоіми ліками до пана!

 — Е, туди не моя талія...

 — А може ж ти ще які ліки знаєш супроти хвороб?

 — Та де що розумію.

 — Що ж ти розумієш?

 — Та от як заварювати од живота соняшниці, то тут треба казати такі слова: