4
№ 1
коли зьявилося христіянство. Люде зголодніли духовно, ім мало було того духовного вжитку, до якого привів іх холодний розум (мораль: не роби другому того, чого собі не хочеш — це мораль голови, а не серця), душа рвалася до світа і тепла — настав час, коли неодмінно треба було зьявитися Христу, і Він прийшов і приніс з собою той світ, що йдосі освітлює людям дорогу на іх безкрайому шляху до ідеала добра і правди. Цей світ — це є та христіянська висока любов до ближнього, яка вимагає класти за других душу свою. Майже дві тисячі літ минуло з того часу, коли люде вперше почули ці слова і вперше повірили ім, та вірять і досі, принаймні кажуть, що вірять, але здебільшого, на жаль, тільки кажуть; в останній думці впевняє нас та байдужість, з якою звичайно люде відносяться до страждання свойого ближнього, не бажаючи, ані трошечки не тільки класти за його душу свою, але навіть вагаючись тоді, коли доводиться витягти з своєі кишені яку-небудь копійку, щоб допомогти нещасному. Тепер ми читаємо по усіх часописях про страшний голод, що лютував попереду в пяти губерніях, але тепер поширився на стільки, що вже обніма аж 22 губернії. Читаючи що дня звістки про те, як люде мруть з голоду, як діти іли по цілих місяцях жолуді, а як випав сніг та позакривав іх, то не мають і зовсім, чого істи, думаємо, невже це діється у нас на нашій землі, яка вже більше як тисячу літ почала звати себе, „христіянською“? Де ж вона та христіянська любов, про яку ми кажемо на протязі цілих віків? І як би вона була |
справді на землі, а не тільки на словах, чи можливі були б випадки смерти з голоду бездольного нещасного люду поруч з божевільними роскошами життя у пестунів долі? Де ми живемо, серед живих людей, чи на кладовищі серед мерців? Аджеж маючи душу живу, не можна думати про те, щоб як слід допомогти тим несщасним, що не мають хліба, самого звичайного хліба, який ми імо що дня, та який можна купити за гроші, так просто здається допомогти цьому лихові, а проте голод росте!.. Правда, є такі, що й допомагають цьому нещастю, але поки ця допомога не задовольняє потребам життя, треба допомагати ще й ще, давати тай давати, давати так, щоб права рука не знала, скільки дає ліва, і може нам вдасться врятувати нещасних людей од голодної смерти. Правда, є такі, що кажуть, що допомога іде і без нас і допомога широка, — одна Москва дала 100.000 руб., багато зібрали і по других великих містах Російської держави, але треба памятати, що неврожай був в 22 губерніях; в 22 губерніях люде, не маючи що істи, підживляються гнилою картоплею, слабнуть на тіф, цінгу та другі хвороби; злидні скрізь страшенні! Щоб допомогти такому великому нещастю, потрібна велика поміч; треба, щоб усі памятали, що десь далеко від нас є люде, яких ми повинні мати за братів, що страждають од голоду і що ми, ситі, повинні допомагати ім. Особливо це треба памятати українцям, бо украінці ще дуже молода нація, і тому мало чим виявила своє моральне існування, бо і засобів до цього, правду кажучи, мала та й має дуже мало... Головним, та майже єдиним |
