№ 1
3
та принесе якусь користь рідному краєві, вступаємо в другий рік нашого видання, зостаючись нри прежньому свойому погляді, що в теперішні невеселі часи нашого життя потрібна не тільки робота з широким розмахом, що цікаво для українського читача почути не тільки те, що говориться у Киіві, цьому справжньому осередкові нашого духовного життя, але й те, що кажуть і як думають наші люде на провінціі цікаво, які там виринають своі спеціяльні справи й інтереси; натурально, що ці місцеві справи не можуть бути як слід, докладно й у подробицях, обмірковані й освітлені на сторінках київської — для нас „столичньоі“ — преси, так, як це ми можемо робити у наших „Дніпрових Хвилях“. Може діждемо таки, що у Катеринославі, який уважається за осередок усієі степової Украіни, колись почне виходити велика українська газета, — це може статитися тоді, коли розівьється тута національне життя, обхопивши широкі круги нашого люду. А поки нехай наші „Дніпрові Хвилі“ нагадують мирові,—хто одвічний гоеподарь наших степів, кого найбільше тута, чия мова лунає по широких просторах краю. Нехай „Дніпрові Хвилі“ будуть маленькою ластівкою майбутньої зеленоі весни!..  |
Сучасне життя.
Минає Різдво... Майже дві тисячи літ минуло з того часу, коли на землі зьявився Христос. Це було тоді, коли стара іудейська мораль з своім обмеженим ідеалом людських взаємних відносин: „Не роби другому того, чого собі не хочеш“, не задовольняла. На протязі часу росте та розвивається усе живе, росте душа кожноі людини, а разом з тим росте і душа усієі людскости. Цей духовний зріст душі виявляється перш усього відносинами людини до других людей. Предковічний чоловік почував себе осередком усього світа та думав, що усе і усі істнують для нього одного: який-небудь допотопний Іван ставився в своіх відносинах до ближнього так: „коли мій сусіда візьме в мене ласий шматок — це буде погано, а коли я візьму в нього — це добре“. Так само думають і тепер діти та дикі люде, які-небудь зулуси та готентоти. Для того, щоб дійти до думки: „не роби другому того, чого собі не бажаєш“, людям треба було жити дуже довго: багато поколіннів мусило внести в скарбницю загальної людськоі душі найкращих думок, найкращих почувань, і тільки тоді утворилася ця обмежена та мізерна на наш погляд мораль. Аджеж для якого-небудь зулуса або готентота досягнення такоі моралі уявляється найвищою стелінню духовного розвитку, але це тільки до того часу, поки зулус зостається зулусом, коли в йому збудяться вищі духовні вимоги, ця мораль вже не буде його вдовольняти він захоче другої, кращоі — так само було з душею людности того часу, |
