16
№ 1
грала д. Петляш, артистка з гарним голосом, яка може з успіхом виступати в опереттах і операх, але в драматичних ролях робить сумне вражіння. Д-ій Старий розбиває моі слова про те, що „склад труппи не обновляється свіжими силами“, знову реєстром імен. Я од себе зауважу тільки: д-ку Карпенко-Кару запрошено тоді, як виключено було якийсь час д-ку Борисоглібську, а д-ку Линицьку тоді, як труппу покинула Заньковецька; але суть не в цьому: я казав за нові, свіжі драматичні сили. А таких справді в труппі д. Садовського зовсім мало. Центр ваги „всього акту обвинувачення“ мною труппи Садовського д. Старий бачить у мойому твердженні, що д. Садовський ставиться „байдуже і неприхильно“ (а не „вороже“, як збільшив од себе д. Старий!) до українського одділу школи Лисенка. Д-дію Старому хочеться добачити іменно в цьому „центр ваги“. Нехай і так. Але на що ж д. Старий робе такий „подмін“: я кажу за украінський одділ школи Лисенка або клас украінськоі драми, і знов повторюю, що д. Садовський зовсім ігнорує цю інстітуцію, а д. Старий перелічує мені артистів, що вчились співу в школі Лисенка, очевидно не в класі украінськоі драми! Д-ій Старий називає імення д.д. Дніпрової, Коваленка, Буженка, які справді вчились в школі Лисенка. Але певно тому, що ці артисти вчились у школі Лисенка, іх прізвищ ніколи не видно на програмах і виступають вони здебільшого тільки, як статисти. Розуміється, я, так само, як і д. Старий, не вважаю за геніів „усіх вихованців школи Лисенка“, але не вважаю за геніів і тих особ, яких приймав і приймає г. Садовський |
у свою труппу. Коли знаходиться місце в труппі Садовського — і вона од того не стала досі шпиталем отим невідомим „ще кільком молодим артистам“, то дивно, чом же не знайшлося місця вихованцям школи Лисенка, про яких ні „Рада“, ні київські російські газети не казали, що вони „бездарні“, але навпаки, знаходили у них талан і інтелігентність гри. Це я можу довести д-ію Старому, який з такою злою іронією глузує з вихованців школи Лисенка, — цитатами, як що він забув. Хоч, як постійний рецензент (навіть і „з перервами"), мусів би памятати. На останку скажу знову: д-ій Старий хоче бачити „центр ваги“ моіх обвинувачень у справі відносин д. Садовського до школи М. В. Лисенка. Я ж кажу, що й ці відносини, і ще багато з того, про що я казав у своій статті, і про що д. Старий промовчав перед читачами „Ради“, це все послідок однієі причини: що наші корифеі, в тому числі й д. Садовський, — талановиті, великі артисти, але дуже мало громадяне, дуже мало свідомі національно, дуже мало почувають за собою певні громадські обовязки, хоч іх і вихваляють яко громадян. Це дуже сумний факт, який має певні причини в умовах нашого національного руху, факт, який мабуть, признає й сам д. Старий, але який у нас майже ніколи не зазначався. Не зазначався тому, що гадали, ніби лучче про таке публічно не говорити. А я вважаю, що треда говорити, бо інакше буде ще більше шкоди для самоі національної справи. Як що не признаємось в наших хибах самі, то вкажуть нам на них вороги наші. І це буде найгірше. М. Жученко. |
