За планом своєї діяльности Етнографічна Комісія В.У.А.Н. узялася досліджувати пережитки професійних об'єднань на Україні й цією книжкою розпочинає низку збірок, цьому питанню присвячених. Вибір свій Комісія спинила на дніпровських лоцманах не тільки через те, що ця корпорація належала до одних з найцікавіших формацій за доби торговельного капіталізму, а й тому, що досліди над рештками лоцманства звязано було з виучуванням території Дніпрельстану.
Попередня українська етнографія дуже мало дала нам матеріялів для вивчення лоцманського побуту, технології, специфічно-лоцманського фольклору. Дослідники старшої генерації залишили по-за своєю науковою увагою дніпровських лоцманів, коли це об'єднання буяло повним життям. Експедиції Етнографічної Комісії, що розпочала свою працю восени р. 1927 і продовжувала повторні спостереження р. 1928, довелося мати справу вже з пережитками лоцманства у буквальному цього слова розумінні. Нові економічні форми, нові умови життя, нарешті — велетенська проблема Дніпрельстану виголосили свій присуд, і лоцманство, як професія, що стала непотрібною, чи сливе непотрібною для поточного життя, за короткий час швидко підупадає й хилиться до своєї природньої смерти, як одмирає всякий соціяльний інститут, коли вистигають його внутрішні суперечності до життя. Лоцманство, як інституція соціяльна, закінчила своє життя ще раніше як лоцманство-цех.
З вищенаведених причин експедиції (у складі В. П. Петрова, М. О. Тарасенка, Н. К. Дмитрука та В. В. Білого) довелося мати справу з розмірно дуже невеликим матеріялом. Архів лоцманського товариства не зберігся, чи зберігся в дуже неповному вигляді, старші представники лоцманства, що могли-б замінити певною мірою архівні дані, повимирали, — отже цілу низку якнайважливіших питань, у тому числі таке
