чтетъ въ этихъ чертахъ пламенную преданность Провидѣнію. При этомъ на нѣкоторыхъ лицахъ видна тревога, по которой можно узнать новичковъ, или перваковъ, какъ называють ихъ лоцманы. Поднявъ якорь, барка тихо оборачивается, человѣкъ шесть управляють стерномъ по указаніямъ лоцмана, и смотря потому — идти ли старымъ путемъ или въ каналъ — судно принимаетъ направленіе“ (с. 87). Автор говорить далі не про самі тільки пороги — за переправу через них він розповідає з подробицями, — але й про околичні села (88 й дд.). Він згадує стародавні звістки про пороги, особливо Костянтина Порфірогенета (98), пробує тлумачити назви порогів (113, 120, 121), описує ті аварії, що бачив (103, 107, 111, 125). Як переправляють плоти, описав Афанасьєв окремо (122–123).
Про лоцманів на кінець наш автор говорить так: „Въ заключение о каменскихъ лоцманахъ можно сказать, что это народь скромный, послушный и необыкновенно способный къ своему дѣлу. Живя въ ихъ сообществѣ довольно часто и по многу времени, встрѣчая людей разныхъ возрастовъ и характеровь, я не видалъ межъ ними ни одного дурака, а очень умныхъ людей встрѣчалъ большое количество. Осторожны они въ высшей степени. Я имѣлъ возможность судить объ этомъ по своему хозяину. Лоцманъ этотъ человѣкъ разумный, примѣрный семьянинъ, необыкновенно набожный и трудолюбивый, любимъ обществомъ и пользуется извѣстностью у лѣсопромышленниковъ, которые ввѣряютъ ему плоты на большую сумму, для провода черезъ пороги, онъ грамотный, знаетъ превосходно порожистую часть Днепра и былъ мнѣ очень полезенъ сообщеніемъ многихъ подробностей касательно своего дѣла. Но чуть бывало заведу рѣчь мимоходомъ о его личныхъ отношеніяхъ, о начальствѣ, онъ съ уклончивостью малорусса отдѣлывался общими мѣстами, никогда не высказываясь“ (с. 126). Афанасьєв гадає, що лоцмани цілком заслуговують на уважніше до себе ставлення, тим більше, що в майбутньому, коли кількість вантажів відправлюваних через пороги збільшиться, потреба в кадрі досвідчених провідників особливо відчуватиметься. В першу чергу він рекомендує перевести деякі реформи, які-б полегшили тяжке життя лоцманів.
Подорож Афанасьєва-Чужбинського ще й до нашого часу — одне з найважливіших джерел, власне кажучи, єдина ще й досі спроба монографічного опису. Вивчаючи лоцманство аж ніяк не можна праці Афанасьєва поминути. Багато пізніших авторів просто переказували на всі лади Афанасьєва, або-ж наводили уривки. Таким способом, наприклад, обійшовся А. Павлович, автор книжки „Матеріалы для географіи и статистики Европейской Россіи, собранные офицерами генеральнаго штаба. Екатеринославская губернія. СПБ. 1862“. Нічого нового про лоцманів у цьому виданні з такою солідною назвою ми не знаходимо, бо автор передрукував уривки з Афанасьєва, та й то не фактичний матеріял, а здебільша — літературного характеру[1]. Дальша оригінальна праця про лоцманів з'явилася трохи чи не через двацять років після подорожи
- ↑ Павловичъ, Op. cit. с. с. 269–271.
