впрочемъ, чарки, называемыя лоцманскими“, „нравственность у лоцмановь прекрасная“, родинні стосунки — м'які (ib.), сам лоцман — людина побожна (с. 65–66). Одяг лоцманський — звичайний народній з деякими місцевими відмінами. На жіночому вбранні трохи відчувається сусідство з містом (с. 67). Фольклор — спільний усім українцям (с. 71). Деяку своєрідність вбачає Афанасьєв-Чужбинський хіба у забавах дитячих: „четырехъ и пятилѣтніе мальчики, утащивъ изъ дому ночо́вки (корытцо), плавали съ помощью палокъ, какъ бы изучая наслѣдственное ремесло свое“ (ib.). Між иншим, він звернув увагу на те, що в Лоцманській Кам'янці вечорами не чутно було співів, хоч у сусідньому селі вони лунали. Виявилось, що місцевий піп[1] заборонив молоді співати увечері. Очевидячки, заборона ця підтримувалась реальними заходами, бо ані хлопці, ані дівчата не захотіли проспівати для Чужбинського навіть удень (с. 67). Проте він записав деякі пісні, які в своїх нарисах рекомендує як специфічно лоцманські[2]. Окрім пісень та кількох ще легенд місцевих (с.с. 64, 74, 76) ми у Афанасьєва більше прикладів лоцманської словесности не надибуємо. Сам Афанасьєв завважує, що особливих одмін у місцевій словесній творчості проти загально-української немає. Це розуміється так, але безперечно місцеві відміни в ній існували. Жалько, що місцеві збирачі не звернули на це своєчасно своєї уваги, бо ще р. 1927 Експедиція Етнографічної Комісії зареєструвала деякі пережитки (див. нижче). Не те, щоб продукція та була дуже рясна, але, безперечно, багато цікавого ми втратили навіки.
З місцевих промислів Афанасьєв-Чужбинський згадує рибальство, але зазначає, що воно мало другорядне значіння, бо лоцманам не вистачало часу рибалити (71–72). Описуючи лоцманство як професію, наш автор говорить про поділ на три статті (62), термін служби, органи самоврядування (отаман, громада, начальник відділу округи шляхів сполучення) — ibid. Афанасьєв сам кілька разів переправився через пороги, а тому більше-менше безпосередньо познайомився з технологією лоцманської справи. Досить детально, очевидно, за офіційними джерелами, описано, які саме судна проходять через пороги — барки, брянки, байдаки, берліни, — подано їх виміри, зазначено головніші вантажі (82–83); завважується, що недавно збудовані канави дуже незручні для сплаву й не розвязують питання про пороги (83–86). Розповідається про формальності, звязані з переправою, призначенням лоцмана, то-що. От як описує він момент, коли барка відпливає: „Обыкновенно передъ отплытіемъ, принявь барку на свою отвѣтственность, лоцманъ возвышаетъ голосъ, переходящій въ тонъ командирскій, и приказываетъ всѣмъ, по малорусскому обычаю, присѣсть на секунду, и потомъ начинаетъ молиться Богу съ колѣнопреклоненіемъ. Суровое, умное лищо лоцмана въ то время выражаетъ такую набожность, такую искреннюю молитву, что всякій про-
