Даремне!
Мороз усе дужчав, а сонце ще вище підбилось, а ласки проте не дало.
Земля скам'яніла, ріка заніміла…
По гіллях обмерзлих скакали шпаки та все щебетали…
Сонце сховалось за хмару. Сніг з неї густо посипав, мочить шпачинії крила, очі ясні засипає, голі ніжки холодить, вкрив і шляхи, і двори, і нічим шпакам підживитись. Голодні-холодні стрибають вони та щебечуть.
А сніг усе пада та пада…
Гусак подивився й регоче.
Качки закахикали разом глузливо.
Индик наче німець кругом похожає, надувся і хоче промову до жевжиків бідних почати та круглого слова ніяк не знайде і від злости шаріє й синіє. Кругом цвірінчать горобці-сміхуни, сорока скрегоче нову побрехеньку, пава підсіла й образливо ганьбить, що рано занадто вернулись у рідну в кайданах закуту кра.ну.
Повні надії та віри, повні кохання до рідного краю, тремтючим од холоду співом про весну шпаки сповіщають…
А сніг усе пада, все пада…
