„Зіллємося вкупу, зміцнимо хвилі, всі одностайне поринемо ми і понесемо до вічного моря силу могутну і славу свою!“
Геть-же з дороги камінь, болото, греблі, коріння, замети, кущі! З нами, хто хоче дужим зробитись! З нами, хто хоче слави здобути; хто-ж бо не з нами, той супроти нас!“
Так він гукав, і в могутную хвилю бігли покірно маленькі струмки.
Рвалися греблі, ставочки збігали, рудки всихали, зростали яри.
Весело, голосно хвилі греміли, славлючи всюди з'єднання снагу.
Дзвінко луна, догоджаючи силі, славу розносила скрізь на бігу.
Потай, тихенько у нетрях глибоких рилась, сліпуючи, крапля води.
Помацки землю свердлила, довбала, нишком лічила підземні скарби, тими скарбами впивалась жадобно, їхньою силою вся пройнялась.
Сита і повна, до другої краплі поночі тислася крапля німа, разом обнявшися, тихо під землю глибше вривались вони.
Повнії скарбу, сумирні, таємні, краплі докупи злилися в струмки.
Кожен струмочок ніс свою хвилю, мав свою фарбу і силу свою.
Стали на раду сумирні струмочки, задзюркотіли між себе оттак:
„злити до купи сіль і залізо, вапну і сірку, — що буде з того? хто розбереться у тій мішанині, де чия хвиля і сила чия?“
„Хто скористається силою тою, хто їм подякує
