Сторінка:Дмитро Яворницький. Оповідання столітнього діда про запорожців. 1923.pdf/4

— І богатож їх, скажіть, було?

— Точно доказати вам не докажу, — Бог їх знає, а так як подумаю собі, то наче тисяч двайцять було або більш. Його сила тяженна була — того Запорожця! Кажуть, будьто їх було сорок-сороків, та це вже тоді, як вони виходили відціля. Треба було народу великого, як привілля велике було.

Природні богацтва Запорожа.

— А привілля таки справді велике було?

— Привілля так уже так, як привілля! Тепер такого ні близько ні далеко нема. Тепер так, що волен та недоволен, а тоді так, що і волен і доволен. Тепер, як сказати, що воно тоді було, так і не повірять. Ось тут, де тепер у нас церква, така була тирса, як отсей ціпок, що у мене в руці, — як глянеш, наче жито стоїть; а комиш, як той ліс, — здалека так і біліє, так і вилискується. А що вже пирій, ковилі, мурава, орошок, кураї, бурунчики, то як увійдеш у них, так тілько небо та землю видко, — діти було губляться в траві. Оце підніметься у гору, виросте, та впять і впаде на землю, та так і лежить як та хвиля на морі; а поверх неї уже й друга росте. Як запалиш було її, так вона неділі три або й чотири горить. Підеш косити, косою не одвернеш, поженеш пасти коний, то й не побачиш їх, загониш волів, тільки роги мріють. Чи випаде сніг, чи настане зима, байдужнісінько: хоч який буде сніг, а трави не закриє. Пустиш собі чи коня чи товаряку чи овець, вони так пустошать і пасуться, тілько коло отари й ходили чабанці^[1]; а як загониш їх у траву, так вони поміж нею наче комашня мріють, — тільки у вечері і вздриш; тоді вже коло їх робота, — вибирати тирсу, що поналазить у вовну! А що вже поміж тією травою та ріжних ягід, то й казати нічого. Оце як вийдеш було у степ та як розгорнеш траву, то полуницю так і бери руками. Оцеї погані, що тепер розвелась, хаврашків та гусениці, тоді й не чути було. От які тоді трави були!

А бжоли тієї! А меду! Мід і по пасіках і по зимовниках, — скілько хочеш, стілько й бери; більш усього від диких пчіл. Дика пчола скрізь було сидить: і на комишах і на вербах, у траві, — за нею проходу не було, то було вирубують дупла, де вона сидить. А ліса того! Бузинина,

1. чабан — пастух.