ПРО ЗАПОРОЖЦІВ.
|
В селі Чернишівці, катеринославського повіта (по правім боці Дніпра, недалеко острова Томаківки, де колись була Січ) проживав у 1888 р. Іван Розсолода. Сам числив собі 116 літ, — вік, що не часто стрічається! Був сином Запорожця Ігната, призвищем Недоступа, який справді проживав ще на Січі і синови багато оповідав про запорожське життя; сам Розсолода за молоду нераз бачив Запорожців. Його спомини про життя на Січі дуже цікаві, бо він, як очевидець, міг розказати неодно таке, про що в книжках ніде не записано.
Іван Розсолода досить високого зросту, худощавий, держиться дещо похило, носить невелику бороду, на голові волосся густе, довге, ледви троха посріблене сивиною. Хоч знати на ньому глибокий вік, він ще ходить по хаті і подвірю, пильнує малих дітий і доглядає телят. Від кільканацять літ не пє горівки і не їсть мяса. „Коби тільки пампушки з медом, олій, молоко, а инколи хлібця мнякенького пожуєш, — от і досить“. Дідусь дуже побожний, в неділю і свято йде все до церкви, віддаленої 5 верстов; літом мешкає окремо від родини в „келії“, хатині, що стоїть окремо в саду над рікою, на місці, де був зимовик його батька. Говорить мало, скоро мучиться; виговір має милий і симпатичний.
Це було в неділю, літом. Дід сидів у своїй келії, — це була хатина, збудована на подобу давного куріня. Він знав, що прийде до нього пан, що питає про Запорожців і охотно відповідав на всі питання.
— Гай, гай, дідусю, якіж ви похилі!
— Якже мені не бути похилому, як мене Господь держить на цім світі більше сто років.
— Цеж мабуть Господь і держить вас задля цього, щоби мені розпитати вас дещо про Запорожців, — що вони
