— На всякій усячині: на ваганах, на лірах, на басах, на цимбалах, на сопілках, на свистунах, на скрипках, на кобзах, на козах, — на чім попало, на тім і грають.
— А щож воно кобза?
— Кобза — це така штука, що вона складається на вагани, тілько вона круглійша й пузатійша, з кружечком по середині, з вузенькою ручкою, з дірочками на ручці і з срібними струнами. Довжини буде аршина півтора. Я добре памятаю її, бо скілька раз держав у руках.
— А щож вона за коза така?
— Це така кожа, з ніжками та з пищалками, зібрана з кози: надме її, положить під мишку, пищалки у рот уставить, рукою придавлює тай грає.
— Розкажіть же тепер мені, дідусю, як зодягалися Запорожці?
— Зодягались Запорожці добре, ходили і браво і чепурно. Вони, бачите, голови брили: обриє та ще й милом намаже, щоб добре бач волосся росло; одну тільки чуприну кидали на голову, довгу таку з аршин мабуть довжини та чорну й кучеряву. Заправить її, замотає за ліве вухо разів два або й три, тай повісить, так вона й висить аж до самого плеча… Якби піймав за неї, то булоб за що подержати? А инший візьме та перевяже свою чуприну стрічкою, закрутить її на лобови та так і спить, а ранком як устане та як розпустить її, то вона наче хвіст у вівці зробиться. То все на вихвалку. Дівчата коси кохають, а Запорожці чуприни. А як уже дуже довга виросте, тоді замотає її сперше за ліве вухо, а потім проведе поза затилком, перекине на праве та так ходить.
Бороди теж брили, тільки одні вуса зоставляли і кохали їх довгі-предовгі. Оце як нафарбить їх, як начорнить та як розчеше гребешиком, так хоть він і старий буде, а вийде такий козарлюга, що тільки хить-хить! Довгенні вуса кохали! Инший візьме їх обома руками, підніме в гору та позаклада аж за вуха, а вони ще й нище вух звисають. Отакі то вусарі були! Де в яких і маленькі вуса були, так як в кого волос росте, — а тілько що вуса вони дуже любили.
Оце він як чуприну замотав, вуса розчесав, тоді вже зодягається у свою одежу. Одежа у їх була на дроту (у се-
