Сторінка:Дмитро Яворницький. Оповідання столітнього діда про запорожців. 1923.pdf/11

Цю сторінку схвалено

не любили. Та як їм і з тим черепком та склом і возиться? Ще перебєш! Посуд у їх робився більше із міди або із чавуна[1]; казани і кострюлки — це їх було, а горшки, глеки та кухлики, — це вже або турецьке або городнянське[2]. У черепяному посуді Запорожці більш усього свою здобич ховали; візьме горщик, накриє його сковородою або якою залізячкою тай закопає у землю. Окрім казанів та кострюль були у їх і коряки, тілько вони робились із дерева, більш усього із вербини, а вистругувались так чисто, що аж вилискуються було на сонці, — це ті корячки, що звались у Запорожців „михайликами“. Були у їх і ложки, деревляні і такі як тепер у панів; були баклажки, штопи, графини, чарки, тільки те все не їх заводу. Самі вони жили дуже просто. Якось лучивсь до них офіцер від цариці, так вони наварили страви, насипали її у корито тай давай його угощати. Одним словом по простецьки.

— А люльки курили?

— Де вже Запорожці та не будуть люльок курити! Це перше діло у їх. Може ви чули про того запорожського отамана, що як принесли йому паску на Великдень, а він замість того, щоби розговітися, каже: „Нехай, козаки, паска постоїть, а ми спершу люльки поцупимо“. Так воно у Запорожців було. Люлька у їх найперша подруга. Запорожець, як сів на коня, як запалив люльку, так верстов шість або й більше смалить та й з рота її не випускає. У них ще й отщо водилось: окрім того, що кожний козак мав собі люльку, а то і в кожному курені була люлька, — „обчиською“ звалась, — така велика, повицяцькована бляхами, повсажена намистами та повибита дорогими каміннями. У їх були й окремі майстри, що люльки робили.

Після люльки найбільш усього вони любили музику. Оце було як зберуться та як уріжуть, так і самі танцюють, і земля танцює, і ліс, і вода танцює. Уже против їх ніхто в світі не витанцює. Увесь день музики будуть грати, і весь день Запорожці будуть танцювати. А як перестане музика, то вони й самі танцюють. Отсе візьмуть два чоловіки в руку ослін, один за один край, а другий за другий край, постановлять против себе і так танцюють. Що за втішний народ був!

— На чімже вони грали?

 
  1. чавун, чугун — лите залізо.
  2. з городів.