Пройшли сумніви і вагання,
Пройшли як сон, як сивий дим,
Як перший запал молодий,
Як тінь забутого кохання.
Ах, день один… один лиш день
Серед борів своїх пожити…
О, скільки міг-би я створити
Легенд нових, нових пісень!..
Та знаю я, що вже ніколи
В своє Полісся не прийду,
Не вдарю пісню молоду
Об синь гаїв, болот і поля.
Не жди-ж, мій батеньку, мене
І ти, від злиднів жовта, мати:
У чаднім місті кострубато
Спалю життя своє сумне.
І вже мої ніколи ноги
Не вмиють роси осоки,
І не впаде мій спів стрункий
На перехрещені дороги…
Мені тут сумно, сумно так…
На скронях — ніби мох на соснах.
