Цю сторінку схвалено
Проковтнуть сивоусі тумани
В свою пащу тебе і човна.
І ніколи…
ніколи…
не встанеш
У болоті із глейкого дна.
А на ранок, як сонце прогляне,
Як затихнуть горласті вітри, —
Тільки хвилі гудуть неустанно
Й ряботинням болото ятрить.
Та на березі ходить, блукає
Півсела, заглядаючи в синь.
— Ну, а може таки приблукає
На човні чоловік, або син.
А пізніше:
плачі, голосіння…
А пізніше: жалоба в селі.
Не один… не одна на колінях
Лає бога святого без слів.
Так гартує природа до бою
Нас із самих малесеньких літ.
Ми зрослись, побратались з водою,
45
