І як зійде кривий молодик
На прибитій ногами стерні, —
Тільки серця сполоханий крик
Нагадає минуле мені…
Все пройшло, проминуло давно
Наче тінь, наче сон, наче мить, —
Та чомусь не забулось воно
І від спогадів серце болить.
О, часи мої, скорбні часи!
Червонійте як рани навік…
І спадайте в краплинах роси
На прийдешні століття нові.
Це-ж для них на жертовник часу
Стільки мук і невтішних ридань…
Хай століття нові принесуть
Яриною засіяну дань…
Може в ній, як у полі огні,
Наші сльози і кров зацвітуть, —
Та ніколи, ніколи мені
Моїх ран, моїх днів не забуть,
Не забуть, як стояла вона
Коло чорної ями тоді,
А навколо бліда тишина
