Одшуміло літо… Одспівало жито.
Тільки вітер креше іскри по стерні
І, як тінь докори, наступа копитом
Сухоребра осінь на поля сумні.
Там, де грали роси у вишневих ранках,
Не сміються дзвінко ніжні васильки.
Не шелеснуть листям над самотнім ганком
В тишині вечірній ясени стрункі…
Не озветься поле у задумі сонній…
У задумі сонній синьоока даль.
І прядеться тихо в мене під віконням
Біле павутиння й золота печаль…
А з печаллю разом і думки про осінь…
(Це-ж із нею роки так підручки йдуть!)
Розгублю в дорозі дні золотокосі,
Як розгубить вітер листя у саду.
І прийду розбитий… І прийду порожній.
А куди — не знаю… Чи-ж не все одно?
Мрійником родився, здохну подорожнім,
Як приблудна сука під чужим вікном.
