Чи-ж забуду ті перші дитячі я сльози?
Чи-ж забуду дитячий той жаль?
Ну, а потім?.. А потім і сам я не знаю…
Прогули, прошуміли літа…
Своє горе сльозами не раз поливав я,
Як дощі поливають жита,
І що-дня проклинав ненажерливе місто,
Чорне-чорне, жахливе, брудне,
Все чекав, чи не сплесне, вітаючи, листям
Синій бір, як недоля засне…
Я-ж любив так село і кудлаті тополі,
Я-ж степи так широкі любив.
Мріяв все, що колись повернуся до поля,
Що колись повернуся до нив.
Не збулось. Зажурюсь, як дитинство згадаю…
Ой, минуле… минуле… вернись!
Зашуми-ж, моя пісне, над шумами гаю,
Як шуміла в дитинстві колись…
