Цю сторінку схвалено
Ну, що-ж! Здоров єси, мій день похмурий,
Повитий буйним клекотом гудка…
Нехай на сонних стінах чорних мурів
Черкне тобі привіт чиясь рука, —
А я мовчу, бо знаю, що у місто
Плетешся ти не в зоряних вінках,
Не з радістю весни, а з жовклим листом,
Прибитим першим инеєм вночі,
І гониш в далечінь прозоро-чисту
Отари хмар і журавлів стрункі ключі,
І разом з ними б'єш на сполох в полі…
Ах, стань-же серце… стань і не кричи,
Бо — чуєш? — наче цуценята голі,
Вітри скавчать і виють в далені
Над жовклим трупом мертвої тополі:
Це осінь виряджа на прощу сірі дні.
Як саваном укривши павутинням…
І б'ється й дзвонить тоскно по вікні
Осіння пісня сонячним промінням.
