Серед слухачів у залі, як то зазначалося, було багато росіян.
Між ними був собі й „капітан артилерії“ з „георгієм“ і медалями на грудях. Поруч нього сидів теж не абихто — а поручник уенерівський.
Капітан у захопленні візьми та й проговорись:
— Харашо хахли поют!..
Поручника це образило.
— Та не хахли, положим, а українці…
Слово по слові, обмінялися „гаспада офіцери“ любезностями, сіли, слухають.
А „хахли“ собі правлять далі.
Доходить діло до Заповіту.
Поручник встав, а „г-н капітан“, розуміється, „сидять“.
Коли б же сидів собі мовчки, воно б може й нічого. А то знову щось „нащот хахлов“…
Поручник не витримав, скипів:
— С кєм імєю честь?..
— Капітан артилерії!
— На чом будєт угодно господину капитану: револьверы, шпаги?..
Отут капітан артилерії, що називається, „здрейфілі“.
— Пардон! Я вовсе не желаю с вами драться…
— А, так! — закипіла, зашумувала „козацька“ кров. Здоровенний ляпас луною розлігся на всю тритисячну залю; влучивши в самісіньку… благородну „морду“ г-на капітана.
— Єсли так, то ви подлец! — це поручник капітанові.
Ми, на жаль, не чули, що відповіло „начальство“, бо хоч у Франції бокс користається з усіх прав громадянства, але ж не в залі…
Коли б то було в фойє, чи на вулиці — інша річ… Ажани (поліцаї) поспішили встановити лад. У Франції люблять лад. І встановлюють його навіть в концертовій
