— Іди знай! — як кажуть у нас в Одесі.
Часу було замало, всі установи — так радянське повпредство, як і французька префектура, звичайно, вже не працюють — саме бо час Diner (обіду)…
А втім… Дзвоню до самого повпреда — тов. Довгалевського.
— Що робити, як бути?
— Нічого не робіть і взагалі не хвилюйтеся…
— Ви дістали візу від самого міністерства закордонних справ як і всі думчани і за вас персонально ручився повпред Франції у Москві… Їдьте на здоров'я!..
— Спасибі!..
Заспокоївся Нестор Теофанович, заспокоївся місцевий комітет, який скликав було термінове засідання і… хотів писати ноту…
Заспокоївся і месьє Базіль після моїх з ним „освідчень“, став ще більше чемний, ще більше запобігливо ласкавий.
Так і залишився звичайним смертним.
Так і не зробили з мене „особи“ з історії.
Хоч… за „аґента Комінтерну“ вважають мабуть і досі.
Хай собі!
Коли остаточно з'ясувалося, що через різні політичні ускладнення так на „островах“, як і на континенті, „Думка“ до Англії не поїде, нам повідомили, що фірма, з якою було підписано угоду на концерти для грамофонних платівок, надішле з Лондону своїх майстрів, апаратуру, все приладдя і що 25/II відбудеться перший „наспів“.
І дійсно цей день, день 25/II 1929 року настав.
Цього дня „Думка“, певно, ніколи не забуде.
