— Шарф, або хусточку…
— Ґрим, ґрим Лейхнера!
— Обов'язково кишенькову клапкамеру. Я фотоаматор… і гроші наперед дам!..
— Ви дивіться, пудри… Коті…
— Може знайдете щось з теорії режисури…
— З техніки театру!..
Дириґент Харківський цікавився:
— Добру сигару…
Артистка „Березіля“ Чистякова:
— Що б же вас попрохати?.. Ага!.. платівку для патефона…
Заслужений артист Моргулян:
— Пам'ятайте: 3-ю симфонію Бетховена!..
Я, в свою чергу, попросив театри: „Березіль“, Єврейський, Для дітей, Оперовий, Червонозаводський, щоб вони дали мені фота своїх вистав, теж як гостинець… для закордонних газет і журналів.
І… „долг платежом красен“.
Я не всім привіз гостинця, а мені теж не всі театри (хоч директори й обіцяли) дали реклямний матеріял.
Правда, було й навпаки.
Це таке я чую від вас, тов. читачі.
Таке саме чув я й від адміністратора „Думки“.
Але що ти поробиш, коли французький консул у Москві зацікавився:
— Який, власне, голос у артиста Грудини?..
— Ну, що ти йому скажеш?
Довелося розповісти:
— В дитинстві ще… давно-давно колись… колоратурне сопрано. А коли співав у школі, церковно-приходський реґент із собору винайшов дискант.
А в аматорській трупі колись виводив:
