Щось за тиждень, чи й півтора після „відпочинку“ в Парижі, повернувся „передовий“ Цербазона з Англії з незовсім втішними відомостями: „Думку“ до Англії не пускають.
— Більшовистська, мовляв, організація. Співає хоча й добре, але що ж…
— Половина капелі — комуністи…
Адже не боїться Англія мати діла з Радсоюзом у питаннях трохи серйозніших від мистецтва: комерція, наприклад, концесії тощо.
Справа простіша: саме тепер в Англії відбуваються вибори. Скрізь на зборах виступає „сам“ Черчіль і Чемберлен, які доводять, що з того часу, відколи Англія порвала стосунки з Радсоюзом, — там припинилися всілякі заколоти і страйки… Що саме тоді, коли з Союзом були стосунки, тоді була в Англії найбільша завірюха з робітниками. Отож зрозуміло; не до хорової тут справи при таких „солістах“… Та ще й не про абиякий хор ходить — а про Радянський, і не якої там держави, а Української.
Цілком ясно, чому „не вийшло“ з Англією. „Форте“ Черчіля, не таке вже виходить голосне… у Радянської капелі, мабуть, голосніше.
Гадаю, що для багатьох ясно тепер уже, чому і
Щоправда, в Еспанії нема Черчіля й Чемберлена, але за те там є „милостію божою“ король Альфонс і знаменитий диктатор Примо де Ривера. (Знаю, що редакція зробить примітку: „вже немає“, але ж це було рік тому). Поміж цих двох вельми симпатичних людей, увесь час точаться суперечки. Один, очевидячки, ніяк не хоче залишити „насиженого“ місця на престолі. Другому ж, кортить посидіти на нім, бо він ще зроду не сидів там…
