тів, „страшних“ кінофільмів, і натюр-морт'ів, пейзажів і „Nu“ „Nu“… (гола) в усіх видах і позах…
Через те й убогість тематики, убогість сюжету, обмеженість форми, відсутність шукань і творчих дерзаній.
Тому такий своєрідний „протест“, така „деструкція“ (за принципом: „дуля в кишені“) у паризьких незалежних, які в своїх Peinturs, беручи таку „натуру“, що викликає огиду (Ню), натуралістично змальовують її, гадаючи, що це мусить оздоровити смаки, що це призведе до розквіту мистецтва, що це допоможе покращити життя „красивої“ Франції.
— Наївні мрії.
Ще наївніші від того, що незалежні гадають, ніби, одмовившися від жюрі для одбору картин на виставки своєї продукції (це передбачено їхнім статутом), вони зможуть вийти на правдивий шлях.
На нашу скромну думку, не одмовлятися від жюрі, а найщільніше зв'язатися з ним, за прикладом митців Радянського Союзу, треба „Незалежним“, звичайно, не з тим „маститим“ буржуазним жюрі з присяжної типово-буржуазної міщанської критики, а з справжнім своїм замовцем — робітничою клясою Франції.
Щоправда, тоді ці митці „втратять“ свою незалежність… Але й позбудуться справжньої залежности від дрібно-міщан, в яких вони тепер у справжній кабалі.
Вже кілька день сидимо в Парижі й чекаємо „на погоду“ в політичних обріях. Гадалося: на кілька день „перепочити“ до Парижу, а там ізнову в дальшу путь.
Але…
Після Франції були думки, що капеля виїде до Англії, звідти до Еспанії, потім вже Італії тощо. Але… не так склалося, як гадалось і…
