ковим „флер-д'оранжем“ у петельці із цілою родиною увічнюється на фоті.
У такому ж дусі прекрасна буржуазна „Родина, що збирається до костьолу“ — Расеті.
Не зле зроблений з міді Параван — Межеріє.
Його „Персіфаль та прекрасна дама“ — єдиний зразок на цій виставці так зв. „метальо-пластики“. Вибитий молотком і інкрустований оливом і сріблом, — він становить собою неабияке технічно-мистецьке завершення.
Досить компактною групою представлені в сальоні кубісти, футуристи, супрематисти та інші „істи“, але особливо видатного, або чогось нового вони не показали.
Та, власне, на що нове можна сподіватися від митця, коли за девіз йому править: „Форма й дух довійськового періоду“…
Печать немочі й безсилля, нужди й злиднів, каліцтва („морального“ й фізичного), зневір'я й занепаду, жадного бо „веселого“ сюжету, жадного обличчя, що сміялось би, раділо з життя. Дуже сумне вражіння справляє на глядача цей „Премьє Сальон“…
І особливо на нас, що звикли в кожному мистецькому творі бачити відображення своєї доби, свого часу, своїх устремлінь.
Нема чого згадувати, розуміється, що на виставці „Незалежних“ ми не побачили ні нової кляси, ні прагнень молоді, ні патосу будівництва, ні всіх тих виявів вільних, справді незалежних мистецько-творчих шукань, піднесення творчої уяви, „дерзаній“, що на них так багаті виставки наших радянських художників.
Проте, дивуватися, звичайно, нема чого.
Мистець творить, у своїй творчості відбиває те, чим живе його кляса, що йому диктує його „соціяльний замовець“…
Замовець Парижу, покищо, вимагає рев'ю, фокстро-
