Для них, цих багатіїв, в Парижі є Пантеон, могила Наполеона, навіть могила „невідомого салдата“ (в пам'ять війни 1914 р.) у самому центрі міста, де щодня свіжі квіти і де горить „невгасимий“ огонь. Кожний, хто проходить повз, мусить зняти капелюха… В самому місті розкидано сотні пам'ятників…
Все ніби говорить за культурність…
А от десь там, далеко од аристократичного центру знаменитого кладовища, десь на „задвірках“, бо знаходиться стіна Комунарів… Чи варто її доглядати!.. Хто її буде там дивитися?
Чи варто витрачати гроші хоча б на поганенький ліхтарик, хоч на якісь там квіти, чи вітрини для вінків…
Чи варт хоч поставити якісь дороговкази, бо все ж ходять туди сотні людей на день, ходять і плачуть од такого „культурного“ ставлення республіканської Франції до мучеників комунарів, що пам'ять їхню вшановує щороку не одна сотня мільйонів трудящих всього світу…
Але що ти поробиш з такими звичками „республіканців“? Не полюбляють вони комунарів! Ні живих, ні мертвих…
Тільки… за живими, більш пильний догляд. Андре Марті в особливій пошані і під вельми старанним опікуванням.
Вклонилися ми світлій пам'яті комунарів. Послали палке привітання ув'язненому Андре Марті…
Сумні вертали із знаменитого кладовища Père La châis'у.
